Переселенка з Лисичанська відкрила спортивний зал на Полтавщині

Переселенка з Лисичанська Ірина Міщенко перетворила любов до спорту на власну справу. Колишня бухгалтерка відкрила у селі Лютенька на Полтавщині спортивний зал, де займаються і дорослі, і діти.

Про це йдеться у матеріалі Східного Варіанта.

Події 2014 року стали для родини Міщенків першим серйозним випробуванням. Ситуація у Лисичанську почала загострюватися після захоплення російськими військами українських міст у квітні 2014 року. А після проведення псевдореферендуму, якому не перешкоджала місцева влада та правоохоронці, стало зрозуміло, що треба виїжджати на підконтрольну Україні територію.

Сім’я виїхала на Полтавщину. Повернувшись додому за два тижні після звільнення міста, родина намагалася повернутися до нормального життя, попри близькість лінії фронту. За словами Ірини, місто не зазнало серйозних руйнувань і все було швидко відновлено, а життя потекло у звичному ритмі.

24 лютого 2022 року близько 5 ранку в Лисичанську пролунали перші вибухи. О 7 годині Ірина вже була на роботі, тоді як чоловік з дітьми залишився вдома.

Родина залишилася в місті, сподіваючись на швидку перемогу. Проте обстріли стали постійними. Від дій агресора руйнувань зазнала міська інфраструктура та житлові будинки. Але Міщенки не виїжджали, натомість долучилися до волонтерської діяльності, допомагаючи співгромадянам у скрутний час.

Звісно, що волонтерська спільнота тісно співпрацювала з військовими, і саме вони наполягли на тому, аби родина покинула місто. Врешті-решт, 7 квітня Міщенки разом із батьками Ірини виїхали з міста.

Спочатку дісталися Дніпра, їх прийняли у волонтерському центрі. А через декілька днів сестра матері запропонувала переїхати у Полтаву. Там родина залишилася близько 4 місяців.

Після вимушеного переїзду родина опинилася в Лютеньках, де Ірина постала перед труднощами працевлаштування. Вона бралася за різну роботу: від збирання малини до роботи у сільському магазині.

У той складний час рятівним для Ірини став спорт, який завжди був частиною її життя. Відновивши фізичні тренування, жінка не тільки покращила власний емоційний стан, але й надихнула місцевих дівчат приєднатися до неї.

Доленосним став момент, коли в соціальних мережах вона натрапила на оголошення про жіночі центри працевлаштування. Ірина вирішила спробувати.

Успішно закінчивши навчання, вона отримала сертифікат та стартовий набір для відкриття власної справи.

У березні 2024 року зареєструвала ФОП. Поки тривав пошук приміщення для залу, заняття проводила на свіжому повітрі. Почали з легких пробіжок, поступово збільшуючи дистанцію.

У маленькому селі пошук приміщення для спортзалу виявився непростим завданням. Зрештою увагу привернув занедбаний будинок, де раніше розміщувався магазин. За два тижні інтенсивної роботи родині вдалося перетворити занедбане приміщення на спортивну залу. До ремонту долучилися сестра з чоловіком та мама Ірини.

Першими відвідувачами спортзалу стали підлітки. Згодом сформувалися групи різного віку: від 4 до 18 років, а також група для дорослих. У залі проводять заняття з аеробіки, стретчингу, йоги та джампінгу на батутах.

Особливу увагу тренерка приділяє соціальній місії — діти з родин, які перебувають у скрутних життєвих обставинах, займаються безплатно.

Спортивне життя не обмежується тренуваннями в залі. Влітку вихованці разом із тренеркою відпочивають на річці, долучаються до екологічних акцій. 28 вересня команда взяла участь у Благодійному забігу «Гадяцьке сафарі — 2024».

Зв’язатися з тренеркою можна через її Facebook-сторінку.

Читайте повністю матеріал: Спорт як порятунок: історія переселенки з Луганщини, яка змінила професію і відкрила власну справу

Читайте також: Квіткова одіссея: як флористка з Луганщини відроджує справу життя на Київщині

Валерія Круподеря

Поділитись: