Писанки Донеччини та Луганщини: які вони

Писанкарство — невіддільна частина культури України. З давніх-давен українці та українки розписували яйця, віруючи в життєздатну силу писанки, її символічність та духовність. Кольори та орнаменти обиралися не просто так, а із сенсом, що робило писанку своєрідним оберегом. Технологія виготовлення та розпису передавалася з покоління в покоління.

Є приклади технологій писанкарства й на сході України. Докладніше про це в матеріалі.

Писанки Донецької й Луганської областей

Минулого року майстриня Зоя Сташук відписала для Музею Івана Гончара колекцію писанок, які представляють кожну область України. У тому числі Донеччину й Луганщину.

Пані Зоя називає два джерела, звідки вона брала малюнки: альбом «Описание коллекции народных писанок», упорядкований Сергієм Кульжинським і виданий Лубенським Музеєм Скаржинської в 1899 році. Та альбом-зібрання писанок Юрія Ференчука «Писанки наших бабусь» 2016 року.

Донецька область у колекції пані Зої представлена однією писанкою, яку авторка відписала за зразком з альбому «Двадцять кіп писанок». В альбомі подається 1200 ілюстрацій українських писанок, одна з них підписана селом Очеретине (зараз Краматорський район, а раніше — Бахмутський повіт Катеринославської губернії).

На писанці зображено фігури, які можуть символізувати граблі, поля, сонце. Використовувалися білий, жовтий та червоний кольори, тло — чорне.

З Луганської області не зафіксовано жодної писанки. Тому Зоя Сташук скористалася дослідженнями та наявними описами писанок із Луганщини. Як вона розповідала, на старобільських писанках зазвичай зображали хрести, лінії, сосонки. У своїй роботі пані Зоя використала жовтий та червоний кольори.

Орнамент надазовських писанок «Іканича», або маріупольська писанка

«Іканича» — це писанки, які виготовляли грекині в Надазовʼї, та унікальний зразок народного мистецтва кінця ХІХ століття. Колекцію почали формувати в Олександрівській чоловічій гімназії Маріуполя у 1920-х роках, а згодом — у новоствореному Маріупольському краєзнавчому музеї.

Цікаво, що  «іканича» в перекладі з румейської мови Надазовських греків означає «картинки» або «малюнки».

«В Олександрівській гімназії було зібрано близько 500 грецьких писанок — колекція була дуже велика. На них були орнаменти тохма, які зустрічаються і на грецьких декоративних рушниках, або на грецьких памʼятниках. У 1956 році внаслідок музейної реформи 141 писанку з фондової колекції передали до Сталінського обласного краєзнавчого музею. Далі писанки списувалися, й у висновку в Маріуполі залишалося лише 18 писанок із колекції, які пробули в музеї до 24 лютого 2022 року», — розповідає методистка Донецького обласного навчально-методичного центру культури Людмила Савченко.

Через початок повномасштабного вторгнення росії 18 писанок були втрачені. Однак в архівах збереглися 98 карток із замальовками грецьких писанок «Іканича». Завдяки цьому орнаменти відтворили в наш час.

І вже наступного тижня, 24 квітня, у Музеї Івана Гончара в Києві (вул. Лаврська, 19) пройде відкриття виставки «Іканича: маріупольська писанка». Фізична експозиція присвячена культурній спадщині Маріуполя.

«У 1967 році до Маріупольського музею поступило 6 екземплярів писанок, виготовлених майстринею із Сартани. На них також були орнаменти тохма, притаманні грецьким декоративним рушникам, великі квіти. Такі орнаменти не схожі на традиційні українські, однак, поспілкувавшись із працівниками музею, можемо зазначити, що мінімум дві писанки в колекції «Іканича» були суто українськими», — розповідає Людмила Савченко.

До повномасштабної війни на Донеччині досліджували й знаряддя писанкарства. У Волновасі знайшли старовинний писачок, який розміром значно більший за сучасні. Щодо технології, то на Донеччині вона була така сама, як в інших регіонах. Розписували вдома на курячих яйцях, брали віск, парафін, домашні фарби.

Писанки Покровська та Бахмута

У фондах Покровського історичного музею зберігаються дві оригінальні писанки, які туди передали місцеві мешканці. Їхнє походження та авторство невідомі. Під час вивчення представники музею дійшли висновку, що їх виготовили приблизно у 1990-ті роки.

Перша з них — це писанка на курячому яйці. За своїм орнаментом вона походить більше до Дніпропетровської чи Полтавської області. Про це розповідає заступниця директора з наукової роботи Покровського історичного музею Тетяна Костюченко.

На писанці зображено поєднання рослинних та геометричних орнаментів на чорному тлі. Видніються жовтий та зелений колір.

«Друга писанка — на гусячому яйці. Вона в нас червоного кольору, на якому білими лініями намальовані складні геометричні візерунки з поєднанням яскравих кольорів: жовтогарячим, зеленим. Тут використовуються мотиви хрестоподібних зірок, решіточок. Таке поєднання більш притаманно гуцульській писанці. При цьому така складна зіркоподібна композиція, яка зображена в центрі, зустрічається і на писанках центральної України», — розповідає Тетяна Костюченко.

У колекції Бахмутського музею збереглися три писанки з петриківським розписом. Вони потрапили до фонду в середині 1990-х років. Одну з них передала колишня директорка школи № 12 Галина Галик.

«Це простенька писанка, можливо це виріб народних майстрів, а можливо вона виконана учнівським гуртком під час занять із трудового навчання, важко сказати. Це деревʼяне яйце, пофарбоване в синій колір, розписане малиновим кольором, з пелюстковими квітами, білим листям й орнаментальним пояском із білих крапок. Писанка датується приблизно 1980-ми роками», — розповідає т. в. о. директора Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Ще дві писанки залишилися в музеї після виставки робіт майстрів петриківського розпису. Одна з них створена в 1990 році автором С. Сосною. На білому фоні писанки зображений рослинний орнамент. У центрі кожної частини три ягоди: одна малинова та дві жовтогарячі в оточенні листя. У нижній частині яйця зазначено напис селища Петриківка, прізвище автора й дата. Робота покрита лаком.

«Третє яйце автора О. Данильченка. Тут на білому фоні так само симетрично зображено рослинний орнамент, який складається з двох жовтогарячих розквітлих квіток і чотирьох зелених листків, які розташовані вертикально. Напис червоною фарбою рік і прізвище автора. Писанка теж покрита лаком», — розповів Ігор Корнацький.

До повномасштабної війни в Бахмуті була відома діяльність майстра народної творчості з писанкарства Дмитра Денисенка. Він викладав образотворче мистецтво, займався гончарством і писанкарством. Після 24 лютого 2022 року Дмитро деякий час ще працював у місті, а після — виїхав до Краматорська. І досі він займається писанкарством і популяризує ремесло на Донеччині та в усій Україні.

Писанка сходу України є і буде жити. Хоч багато з нас далеко від дому, ми можемо зберегти наш спадок і відтворювати мистецтво, притаманне нашим краям.

***