"Україна починається з мене": як військовослужбовиця зі Словʼянська стоїть на захисті Батьківщини

8 березня відзначається Міжнародний день боротьби за права жінок. У цей день Східний Варіант розповідає, як захисниця зі Словʼянська Олена Манішевська виконує свій обовʼязок та підтримує побратимів та посестер у Збройних силах України.

«Загибель Олега Куцина сильно вплинула на мене. Я зрозуміла — відсидітися в тилу не вийде»

Олена Манішевська народилася в Краматорську, та більшу частину життя прожила в Словʼянську. Закінчила технікум залізничного транспорту. Працювала в Донецькій залізниці та на виробництві хліба. За декілька місяців до початку повномасштабного вторгнення Олена прийшла на посаду керівниці групи дисципліни споживання природного газу міського газового управління. Навколо вже лунали застереження про ймовірне російське вторгнення в Україну. Однак Олені в це не вірилося. Думки про те, що в цивільному демократичному світі не може статися велика війна, перемагали тривожність.

«Вранці 24 лютого я прокинулася від того, що здригнулася земля, — прилетіло на Краматорський аеродром. І Слов’янськ це відчув. Спочатку не до кінця розуміла, що відбувається. Приїхала на роботу, усі чогось очікували, але не було зрозуміло, чого саме. Мені, як членкині партії «Свобода», запропонували евакуацію. Та я вирішила залишитися у Словʼянську», — пригадує Олена.

У 2015 році Олена приєдналася до Всеукраїнського обʼєднання «Свобода». Усвідомлення про те, хто є ворог, прийшло після подій у Слов’янську 2014 року, коли невідомі чоловіки зірвали український прапор із міської адміністрації та вивісили «триколірну ганчірку».

Олена брала участь в усіх заходах «Свободи». Наприклад, у Смолоскипній ході на честь Дня народження Степана Бандери. Ввечері 1 січня, коли вже темнішало, учасники та учасниці збиралися на Соборній площі. В один момент усі підпалювали свої смолоскипи й рушали до памʼятника Тарасу Шевченку, вигукуючи патріотичні гасла.

Олена поділяє ідеї «Свободи» і вірить у силу незалежної України. «Україна починається з мене» — постійно крутиться в голові. Тож коли почалося повномасштабне вторгнення росії, не було ні секунди вагань, що українським захисникам треба допомагати: «Ти або на фронті, або для фронту».

Три місяці Олена волонтерила в одному з хабів Словʼянська: шукала амуніцію, збирала ліки та харчі для солдатів. Тоді місто потерпало від недостачі продуктів, пригадує вона. Нерідко доводилося їздити в Дніпро, щоб знайти потрібне.

З фронту почали приходити жахливі звістки. 25 лютого 2022 року в боях за Київ загинула Ірина Цвіла, яку Олена добре знала. 19 червня 2022 року на Харківщині загинув командир «Карпатської Січі» Олег Куцин. Для України це стало великою втратою. Олена зрозуміла: «Відсидітися в тилу не вийде».

«УПА — Українська паперова армія»

Олена отримала відношення від «Карпатської Січі», з яким звернулася до військкомату й мобілізувалася на посаду «діловода». Це було літо 2022 року. Одразу ж її направили до штабу, де вона почала службу.

«Перший рік повномасштабної війни минув із надією, що все скоро закінчиться. Тоді до війська долучалося багато людей, на фронті були успіхи — звільнення Ізюму, Лиману, Святогірська. Були великі сподівання, що Новий рік будемо зустрічати вже вдома», — ділиться Олена.

У травні 2023 року Олена перевелася до 44-ї окремої механізованої бригади діловодом управління логістики. «Українська паперова армія — УПА», — усміхаючись каже військовослужбовиця про тих, хто працює в армії з документами. 

Тільки з першого погляду здається, що це легко. Насправді ж діловоди в армії виконують значний обсяг критично важливих справ: облік військової техніки, яка надходить на баланс, формування актів її технічного стану, направлення на ремонт, контроль за виконанням ремонтних робіт, підготовка документів для забезпечення підрозділу.

Сьогодні Олена — інструкторка з вогневої підготовки. І тепер навчає особовий склад поводженню з вогнепальною зброєю.

Зараз Олена перебуває на курсах для командирів відділень в Іспанії. За підтримки іспанських Збройних сил із побратимами та посестрами вона відпрацьовує штурмові дії, оборону, бої в населеному пункті та тактичну медицину. Зізнається, що не все дається просто:

«Я обмежено придатна, бо є проблеми зі здоровʼям. І фізично тут мені важкувато. Але я стараюся, усміхаюся, живу. Так що все добре. Ми ж жінки — ми сильні. Ми все витримаємо. Треба терпіння і віра. Без віри взагалі ніяк. Якщо не вірити в перемогу, то заради чого боротися?» — каже Олена.

Коли стає важко, Олена думає про тих, хто цілодобово в окопах. Каже: «Вони тримаються — тримаємося і ми». Попри труднощі та вигорання, є велика надія, що одного дня війна все ж скінчиться.

«Я вважаю, що це закінчиться нашою перемогою. Попри труднощі, які зараз відбуваються на фронті, на дипломатичному та економічному напрямку, я чомусь впевнена, що ми переможемо. Ми всі в це віримо», — усміхається Олена.

На початку повномасштабного вторгнення світові лідери давали Україні «максимум тиждень» у протидії росії. Та вже четвертий рік захисники та захисниці тримають фронт та відстоюють суверенітет України. Ціна  надзвичайно висока: тисячі кращих синів та дочок назавжди спочивають в українській землі.

Україна вистояла у 2022 році, бо сотні небайдужих, як Олена Манішевська, доєдналися до армії та волонтерського руху. Принагідно дякуймо їм, памʼятаймо ціну нашої свободи та підтримуймо!

***