
"Платимо за воду в крані, яка на смак і колір – як сеча": комунальні перипетії маріупольців в окупації
У захопленому росіянами Маріуполі тисячі людей потерпають від смердючого аромату в підвалах, цвілої води у кранах та мерзлої температури у стінах власних будинків. Це, на думку окупантів, те саме «покращення» та «звільнення». Щоправда, маріупольці кажуть, що ніколи ще не жили у такій ганебній та запущеній ситуації.
Маріупольські багатоповерхівки вже давно не належать тим, хто у них жив до повномасштабного вторгнення – відчуження майна та присвоєння старим вулицям нових назв зробило з містян безхатченків, кажуть містяни. Люди, які раніше мали навіть по кілька квартир, внаслідок нападу росіян позбулися всього – і тепер вимушені орендувати житло за шалені гроші у росіян, які мали гроші для того, аби викупити ласу «квартирку біля моря».

Однак навіть якщо містянам пощастило й вони мають дах над головою – це не гарантує їм того, що від води нібито з болота у них не почнуть «сипатися зуби» чи то випадати волосся. Тож як живуть у Маріуполі люди, на чому готують і чому бояться купатися під душем – запитали журналісти Східного Варіанта.
«Будинок розбомбили, знесли й відбудували – під іпотеку. А ми – бомжі»
Днями ватажок так званої «днр» Денис Пушилін заявив, що на сьогодні населення Маріуполя нібито наближається до довоєнної кількості – буцімто протягом останніх місяців у місті вже живуть 320 тисяч людей. І, за його словами, саме 200 тисяч із них повернулися в Маріуполь з початку повномасштабного вторгнення. Водночас місцеві, які пережили російські бомбардування, знищення цілих кварталів і масові захоронення, обурені: такій кількості людей навіть жити буде ніде у понівеченому Маріуполі.
«Про те, що населення Маріуполя майже досягнуло довоєнного рівня, Пушилін заявляв ще на початку квітня. З того моменту пройшло більш як пів року! Хоча, за офіційними даними днр, у Маріуполі зруйновано чи знесено понад 600 багатоповерхових будинків. Сюди ж – кілька тисяч приватних. Тоді де ці всі нібито люди живуть? Якщо побудували майже нічого, і те – під продаж. А скуповують нерухомість не маріупольці, а росіяни, які хочуть мати «квартирку біля моря», – розповідає Олег, місцевий мешканець.

Місцеві також зауважують: багато хто з маріупольців лишилися не просто без житла, бо те розбомблене, а навіть без потенційного шансу повернутися у рідні стіни. Зокрема, як у випадку з багатоквартирним будинком на вулиці 50-річчя СРСР. Там окупанти потрощили будинок, опісля – знесли його, пообіцявши мешканцям відбудувати й заселити їх туди. Щоправда, коли стіни нового дому вже стояли – з’ясувалося, що його побудували під іпотеку. І місця у будівлі для небагатьох вцілілих мешканців просто немає. Тому людей виселили, вказали на двері – і залишили сам на сам із проблемою відсутності житла.
«Нас із будинку просто вигнали. Він був в аварійному стані після прильоту, але в нашій квартирі ще можна було жити. Всі інші – з тріщинами у стінах, дірках від ракет. Не було ні світла, ні газу – нічого, і тому нам підрядник пообіцяв, що коли побудують нову багатоповерхівку на місці нашої – у нас залишиться тут квартира. От, 1 вересня будинок здали в експлуатацію. Але нам забули сказати, що всі квартири – виключно під продаж, нам не запропонували навіть кімнату в якійсь малосімейці. А в нас мала дитина – 11 років, жити ніде», – розповідає мешканка Маріуполя Софія (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.).
Жінка додає, що, можливо, найгіршим рішенням було те, що вони з’їхали з квартири. Саме тому так і не змогли відстояти його й тепер доведеться скитатися містом у пошуці даху над головою.
«Навколо, крім нашого будинку, знесли ще п’ять. Це понад 350 квартир, і ніхто не поставив мешканців на квартирну чергу – тільки на грошову компенсацію. Відтоді її отримали менш як 20 людей, а це взагалі нічого. Тепер люди, які мали жити у своїх квартирах, орендують чужі й уже не сподіваються, що хоч щось отримають від адміністрації», – зауважує Софія.
Майже аналогічна ситуація склалася також на тій вулиці, але не лише через росіян, а й через сусідів тих, чиї квартири вигоріли дотла. Ірина, мешканка Маріуполя (ім’я змінене в цілях безпеки – ред.), пояснює: під час авіабомбардувань половина будинку згоріла. Жити там неможливо – стіни випалені до чорноти, жодних комунікацій також немає. Однак друга половина будівлі вціліла – і жити там бодай якось, хоч і тяжко, проте можна. А решті мешканців це створює проблеми – щонайменше кілька років вони так і не зможуть там жити.
«Сусіди, у яких квартири вціліли, відмовляються з’їжджати. А нам усі – і бригади, і адміністрація міста – відмовляються починати робити ремонт, бо в будинку хтось живе. А він в аварійному стані, горів з 14 по 17 березня 2022 року – три дні поспіль. Люди, які не могли спуститься у підвал, заживо тоді згоріли у себе вдома», – пояснює Ірина.

А в тих будинках, де мешканці, тримаючись за бодай якийсь дах над головою, вперто не виїжджають – їх намагаються звідти вижити. Хоча офіційно ніхто з адміністрації окупаційної влади в очі не заявляє про те, що рішення щодо будинку вже ухвалене – його зрівняють із землею. І подібна ситуація – не рідкість, що підтверджують десятки багатоквартирних будівель у місті. Зокрема, на вулиці Межовій.
«Наприкінці листопада до нас приїхали працівники водоканалу й «відрізали» воду, посилаючись на те, що у будинку ніхто не живе. Але три сім’ї – живуть! І ми постійно вдома, всі комунальні сплачуємо. Коли ми приїхали сваритися з «Водоканалом» – нас послали в адміністрацію, а там сказали, що рішення про наш будинок ще не до кінця ухвалене – його або ремонтуватимуть, або зноситимуть, і на час цих роздумів комунікації вирішили взагалі перекрити. А альтернативного житла не дають – кажуть, щоб ми самі шукали щось, бо нас усього лиш три квартири живе», – додають маріупольці у місцевих телеграм-чатах.
«Платимо за квартиру, щоб жити наче на вулиці у жовтні»: що відбувається з опаленням у Маріуполі?
Спілкуючись із журналістами, маріупольці розповідають про те, що досі, у грудні, вони вимушені жити в холодних квартирах – без опалення та навіть без електроенергії. Останнє у захопленому місці вимикають щоденно, не залишаючи можливості людям навіть трохи зігріти приміщення. Водночас про повноцінне опалення, обіцяне росіянами ще восени 2022 року, не йде навіть мови – загарбники так і не реалізували це.
«По вулиці Леніна в будинках немає опалення. Зігрітись неможливо – хіба що кутатись у ковдри й дихати над картопляною парою. З газом теж бувають перебої – і навіть кухня дуже довго зігрівається, дволітрова каструля води нагрівається за 40-50 хвилин на максимальному вогні», – каже Василь, мешканець міста (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.).
Чоловік зауважує, що опалення в його домі було лише кілька тижнів – у 2023 році, наприкінці лютого. Відтоді ніхто його навіть не обіцяє – тільки наказують чекати ще.
«Причина – в тому, що у нас роками заливало фекаліями з каналізації підвал, де розташований тепловий вузол. ЖЕК із цим нічого не робить – не змінює трубу, не реагує вчасно (і взагалі ніяк) на звернення. В результаті – навіть насоси «згоріли», – розповідає маріуполець.
До слова, аналогічна ситуація – й по проспекту Металургів, й в Жовтневому. А також – на вулиці Нахімова, де, окрім того, що немає опалення – не працює й каналізаційна система у багатоквартирних будинках.
«У нас другий місяць поспіль не працює навіть каналізація. Всередині будинки дико смердить, на перших двох поверхах унітази взагалі не працюють – все виливається назад», – скаржаться маріупольці у місцевих телеграм-каналах.
Вода у ванній, брудніша за морську: в якому кольорі рідини купаються містяни
Мешканець Маріуполя Ігор (ім’я змінене в цілях безпеки – ред.) розповідає, що з водопостачанням у місті нічого не змінилося ще з осені 2022 року – коли у деякі багатоквартирні будинки вона доходила. Але через те, в якому кольорі, стані та з яким ароматом вона була – інколи змушувало відмовлятися навіть від вмивання через відразу.
«Прийшов додому після роботи, вирішив набрати ванну. А в неї страшно залазити – водичка зеленіша, ніж у морі. І де таку черпають?.. Я викупався, варіантів не було. Але після того шкіру голови й тіла так стягнуло, що я думав, що волосся посиплеться», – розповідає маріуполець.
Його дружина також зауважує, що на колишній адресі, де вони винаймали квартиру (на вулиці Карла Лібкнехта) текла вода рожевого відтінку. Щоправда, від цього ситуація не була кращою – оскільки через воду іржавого відтінку особисто у неї дуже погіршився стан зубів – попри те, що вона вкрай рідко чистила зуби рідиною з-під крана. Але й цього вистачило.
«Вода з крана й на початку війни була гірка, й зараз (мова про повномасштабну – ред.). Намагалися її відстоювати – безрезультатно, тому готуємо на магазинній. А коли купаємося – все тіло чешеться й лущиться. За що ми платимо непомірно великі гроші – невідомо, але нас лякають тим, що скоро й такої не буде», – додає Олена.

Анна, мешканка міста, теж зауважує: вода такого кольору завжди тече у її будинку. Щоправда, у ній вона не ризикує ані митися, ані тим паче щось готувати або мити. Тому жінці ледь не щодня доводиться купувати магазинну воду – яка немало коштує. І саме під нею вона й миється, й готує.
«Вода не лише кольору сечі, а й прілим смердить. Тобто її або беруть з якогось болота й постачають у будинки, або на половину розводять хлором. Бо останніми днями, крім смороду, додався ще сильний запах хлору. Фільтр, який я встановила, за менш ніж місяць був кольору лайна. Хоча розрахований мінімум на три місяці, й при Україні його вистачало майже на рік – і він був жовтим, а не чорним», – скаржиться жінка журналістам.
Анна додає, що від початку окупації навіть ноги мити у воді з-під крана вона остерігається – щонайменше від двох сусідок чула, як їх нудило, а одна – отруїлася через те, що довелося випити кілька ковтків води (оскільки іншої на той момент не могла придбати чи знайти). Тому тепер після того, як миє руки водою з-під крана – завжди протирає руки антисептиком, на купівлю якого теж доводиться виділяти немало коштів на місяць.
А маріуполець Олексій також додає, що окрім жахливої води та накипу, піску і бруду – на водних фільтрах знаходить навіть черв’яків. Фільтри, каже, доводиться замінювати кожні два тижні – оскільки вже через кілька днів вода починає смердіти, а через тиждень – у воді відчувається гіркий та противний присмак.
«У воді не просто мільйони мікроелементів, які в нас можуть колонії утворити, а й черв’яки типу гельмінтів. Коли я змінюю картридж раз у два тижні – постійно їх помічаю. Страшно уявити, що було б без фільтрів», – наголошує містянин.

У приватному спілкуванні мешканці окупованого міста обурюються: так звані владівці, які віддали російським підрядникам ремонти потрощених будинків або цілих кварталів, відверто зневажають та навіть не звертають увагу на всі біди, причиною яких стали ті самі ремонтники. Хоча у своїх заявах регулярно наголошують, що роблять усе можливе, аби нібито відновити й Маріуполь, і кількість населення в межах міста.
«Таке враження, що в місті хоч щось почнуть робити тільки тоді, коли в будинках житиме 90% росіян, а решта – буде маріупольцями, які прибиратимуть за приїжджими й принижуватимуться у власному місті. Нас зневажають, ми тут нікому не потрібні й ніби безправні», – резюмує місцева мешканка Софія.
***
Читайте також: "Я за освітою – юрист і економіст, а працюю санітаркою": жителі окупованого Маріуполя про доступні вакансії
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Поліція зафіксувала 3 596 ворожих обстрілів по лінії фронту та житловому сектору на Донеччині

У Костянтинівці внаслідок обстрілів пошкоджені лінії газопроводу і лінії електромережі
Ворог скинув авіабомбу на житловий масив Покровська
Росіяни вбили ще трьох жителів Донеччини
На Покровському напрямку захисники України зупинили 113 атак ворога
Повітряні Сили Збройних Сил України вдарили по командному пункту росіян в районі Бахмута

ЗСУ знищили ще 11 ворожих танків і 1340 окупантів
"Жовта Стрічка" показала весняні світлини з окупованого Луганська (фото)
