
На фото мій дім, а під ним — я. Історія мешканки будинку зі страшного знімку Маріуполя
Це фото є одним з найвідоміших знімків, що ілюструє війну в Маріуполі. Фотожурналіст Євген Малолетка зафіксував, як у житловий будинок влучає снаряд окупантів. І в цей момент у тому домі була героїня нашої історії. Дівчина тричі ледь не загинула. Те, що мало б стати для неї та інших людей укриттям, ледь не стало могилою.
33-річна Катерина сиділа в укритті під дев’ятиповерхівкою. Поруч був її чоловік і ще десятки інших маріупольців. Люди тулилися один до одного. Пил стояв стіною. Було важко дихати. Будинок щосекунди здригався від звуків вибухів. Здавалося, що от-от його стіни не витримають.
А нагорі з вікон Обласної лікарні інтенсивного лікування за цим будинком спостерігав фотожурналіст Євген Малолетка. Саме він зробить один з найвідоміших знімків, що ілюструє війну в Маріуполі: як у будинок, в укритті якого сидить Катерина, влучає снаряд і розривається яскравим спалахом на тлі сірого неба.
Східний Варіант поговорив з Катериною про її життя у цьому будинку до та після 24-го лютого, а також про побут маріупольців під час повномасштабного вторгнення і її порятунок з окупації.
Усі сподівалися на краще
До 24-го лютого Катерина (ми не називаємо її прізвища з міркувань безпеки — Східний Варіант) разом з чоловіком прожила у будинку на вулиці Митрополитській 110/43 кілька щасливих років. Пара зробила перепланування, довго робила ремонт, ретельно підбирала кожну деталь. Ремонт закінчили незадовго до початку вторгнення. У нього вони вкладали весь вільний час, сили й гроші.
«Останній штрих — ми купили й повісили картини, які дуже довго обирали», — згадує Катерина.
Вона, як і багато інших маріупольців, не вірила, що у місто серйозно постраждає. Багато містян звикли до життя біля лінії фронту, тому вважали, що до всього готові.
24 лютого Катерина пішла на роботу. У центрі міста вже були чутні гучні вибухи, але, як вона сама зізнається, «всі сподівалися на краще».

Будинок, про який піде мова, стоїть біля приватного сектору і при цьому майже на околиці міста. Його мешканці одними з перших спостерігали бойові дії на підступах до міста, а сам будинок взяв на себе багато перших ударів.
Сама Катерина згадує, як одного разу почула, ніби щось збили у повітрі. Звук був настільки гучний і, здалося, що це сталося прямо над будинком. Пізніше прямо навпроти вікон її квартири міна влучила у будинок у приватному секторі й він зайнявся, наче сірник.

«Все страшніше було знаходитися у квартирі. Всі наші вікна виходили на обласну лікарню, додаткових стін не було, сховатися було ніде. Це було дуже страшно. Я ховалася у гардеробній, вона здавалася найбільш безпечним місцем, бо там була хоч якась стінка», — каже Катерина.
Звуки ставали все гучніше. Одного дня будинок сильно здригнувся. Катерині здалося, що снаряд потрапив в їх будинок, але це був сусідній. З подвір’я були чутні крики людей. Тоді родина вирішила спуститися в укриття під багатоповерхівкою.
Укриття стало пасткою
В укритті на той момент вже жили люди. Спочатку небагато, але чим частішими ставали обстріли, тим більше людей прибувало, згадує Катерина. Люди вели перепис. У якийсь момент в одному укритті знаходилося 213 осіб.
Важливо сказати, що на відміну від багатьох підвалів багатоповерхівок, які маріупольці використовували, як укриття, це приміщення дійсно було пристосоване під сховище.
«Воно було включене в список укриттів. Саме зроблене з залізобетону, у ньому високі стелі, немає такої кількості труб комунікацій, як у підвалі, і була зроблена вентиляція», — пояснює Катерина.
Цей будинок відомий маріупольцям ще й тому, що в ньому ще з радянських часів розміщується магазин «Жигулі». У ньому продавалися комплектуючі для автівок, лаки, фарби тощо. Тому місцеві називають будинок просто: дім на «Жигулях». Укриття знаходиться під цим магазином.

Однієї ночі Катерині наснилася мама, що померла три роки тому. У сні вона вела доньку у храм, як у безпечне місце.
Прокинувшись, дівчина відчула неприємний запах. Колишній рятувальник Олександр також прокинувся від дивного запаху. Він пішов перевірити, в чому проблема, й у сусідній секції укриття побачив густий білий дим. У магазині «Жигулі» через велику кількість влучань снарядів почали горіти та вибухати лаки й фарби. Потрібно було терміново розбудити інших, інакше люди задихнуться від отруйного диму.
В укритті почалася паніка, люди прокинулися, але бігти було нікуди — на вулиці комендантська година. Але Катерина, її чоловік і ще декілька людей ризикнули. Завіса була настільки густою і щільною, що навіть опинившись на вулиці, вони не одразу змогли віддихатися. Сховатися у під’їзді вони також не могли — там теж все було в диму.

«Ми з чоловіком навпомацки вийшли до середини подвір’я. І тут почалася мінометна черга. Ми побігли до прибудови у дворі, а в нас летіли яскраві вогні. Я пам’ятаю цей момент стоп-кадрами. Наче ти у фільмі про війну. Чоловік обіймає мене за плече і вперше за весь цей час каже: “Катєнька, я не знаю, що робити”. І тут ми розуміємо, що помремо. Ось так, у дворі, і нас рознесе на шматочки», — згадує Катерина.
Довкола щосекунди свистіли й розривалися міни. Люди з однієї пастки потрапили в іншу.
Катерина та інші побігли до сусіднього будинку, щоб хоч десь знайти сховище. У черговому спалаху від випущеного снаряда вони побачили двері під’їзду і почали стукати туди. Нарешті двері відкрив чоловік на ім’я Міша. Натовп під дверима буквально жбурнуло всередину вибуховою хвилею.

У підвалі сусіднього з «Жигулями» будинку Катерина провела півдня. Треба було визначитися: повернутися у своє укриття чи залишитись тут. Катя вирішила повернутися і це врятувало їй життя.
Той будинок, де вона рано вранці знайшла порятунок від отруйного диму і мін, частково впав від чергового влучання, поховавши під собою десятки життів. Серед них — той самій рятувальник Олександр, що напередодні розбудив людей, врятувавши їх від отруєння димом. В нього залишилася дружина і донька.

Катерина спостерігала, як люди, всі в сльозах і крові, перебираються з нього до укриття під «Жигулями».
«Тоді багато хто шукав у нас в підвалі своїх дітей, діти — батьків. Не всі один одного знайшли. Один чоловік добіг до нашого укриття і впав мертвим. Не від ран, серце не витримало», — згадує Катерина.
Схожі будинки — по всій країні
У підвалі Катерина разом з чоловіком і собакою провела близько двох тижнів. Зв’язку у місті вже давно майже не було. Люди шукали точки, де можна було б хоча б отримати СМС. Заради цього ризикували життям і підіймалися на високі поверхи. 15 березня хтось з укриття Катерини отримав повідомлення від ДСНС, де вказувалось, що з міста до Бердянська можна виїхати з колоною автівок.
Катерина розстроїлася, оскільки це повідомлення вони прочитали лише ввечері, а значить впустили шанс на порятунок. До речі, 15 березня з міста виїхав і фотожурналіст Євген Малолетка, що разом з колегою залишався там фактично єдиним незалежним працюючим співробітником ЗМІ.

Наступного дня Катерина разом з чоловіком також спробували виїхати.
«Ми чули історії, коли машина виїжджала з гаража, натрапила на міну і так загинула вся родина. Було дуже страшно їхати. На дорогах майже не було автівок, ходили чутки, що шляхи заміновані. А у нашій машині не було жодного скла. Їхати у мороз і вітер було дуже холодно, я закуталась у все, що в мене було», — каже Катерина.
Подружжя зробило зупинку в окупованому селищі, бо доїхати до Запоріжжя за один холодний день у розбитій автівці дуже важко.

Там стан Катерини різко погіршився. Їй зробили тест на коронавірус. Він виявився позитивним. Лікувати дівчину в окупації було практично нічим, до ковіду додалося ще й запалення легень. Дивом знайшли антибіотики, їх дуже довго шукали. Ліків тоді в аптеках майже не було.
У середні квітні вони з чоловіком виїхали з окупації. Об'їзними шляхами. Ризикуючи, бо були без фільтрації. Катерина, як співробітниця муніципалітету, могла б фільтрацію не пройти.
Коли Катерина вперше побачила те саме фото свого будинку, дуже здивувалася, впізнавши його. А ще було відео, зроблене з того самого ракурсу. На ньому у будинок один за одним влучали снаряди. Його побачив батько Каті. Він теж впізнав будинок доньки.

Зараз родина живе у Києві. Їхня квартира в Маріуполі залишилася без балкона і вікон. Їх знесло черговим вибухом. Стінка гардеробної, за якою ховалася Катерина, впала. Але сама дівчина цього не бачила, про це їй сказав чоловік.
«Коли ти вибираєшся, то бачиш схожі будинки. В Маріуполі були такі, де посередині діра. Або від цілого будинку залишилося лише пів під'їзду. Людям, що були там, значно більше не пощастило. І якщо вони вижили, то відчули значно більше неприємних і тривожних відчуттів. Це дуже моторошно», — каже Катерина.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
У DeepState розповіли про підвищену активність ворога на східних фронтах
Вчора була найбільша кількість атак за 2025-й рік на Покровському напрямку, — DeepState
З 1 вересня в невизнаній "лнр" можна буде встановити "блокування" на отримання кредитів
У Словʼянську розповіли про наслідки ворожого обстрілу

У Краматорську поліція виявила водія, який перевозив метал без документів
На Покровському напрямку ворог здійснив 42 атаки на позиції ЗСУ

Росіяни атакували Дружківку і Покровськ, є поранені
Евакуація Жителям Донеччини нагадали контакти для евакуації в більш безпечні регіони України
У Краматорську станція переливання крові потребує донорів І групи
Українські бійці показали знищення окупантів на Покровському напрямку (відео)
На відкритій території Донеччини рятувальники ліквідували 8 пожеж за добу
Спортсмен із Рубіжного став бронзовим призером чемпіонату Європи з пауерліфтингу
