Досягти гірських вершин: як 19-річна переселенка з Сіверськодонецька створила успішний туристичний проєкт

Усе почалося ще в молодшій школі, де перша вчителька разом із батьками заклала в серці маленької сіверськодончанки паростки патріотизму. Зараз, навчаючись на третьому курсі Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця, Тетяна згадує, що саме ті перші уроки любові до України визначили її подальший шлях.

Справжній гарт характеру почався у 2019 році, коли дев’ятикласниця прийшла до Молодіжного військово-патріотичного спортивного клубу «Каскад». Під керівництвом Сергія Бондаря вихованці опановували не лише рукопашний бій та стрільбу.

«Це не були просто тренування — проводилися військово-патріотичні вишколи. Влітку ми постійно їздили в табір «Мрія» в Кремінському районі, де навчалися тактичної медицини, орієнтуванню на місцевості тощо», — розповідає Тетяна.

Тренери «Каскаду» — Сергій Бондар із Сіверськодонецька та Віталій Доброжан із Рубіжного — прагнули показати вихованцям справжню Україну. Вони організовували поїздки до Львова та Маріуполя, влаштовували зустрічі з військовими батальйону «Луганськ-1». Особливо запам’яталися візити командира батальйону Сергія Губанова, на честь якого пізніше назвали табір «Єдина Україна». Цей бойовий офіцер часто зустрічався з молоддю, проводив лекції, ділився досвідом і надихав власним прикладом. Сергій Губанов загинув у 2020 році, захищаючи Україну.

Віталій Доброжан, який продовжував виховувати патріотичну молодь і підтримувати громаду, також віддав своє життя за Україну у 2023 році під час повномасштабного вторгнення.

Від шкільної парти до студентської лави під час війни

Чи було у 17-річної Тетяни відчуття великої війни? Швидше, було розуміння її неминучості. Сергій Бондар постійно наголошував: росія — це ворог, і війна обов’язково повернеться. Втім, Тетяна та її однолітки уявляли майбутній конфлікт локальним.

«Ми думали, що війна буде лише на Луганщині та Донеччині. За Харків і Київ зовсім не думали, навіть напередодні вторгнення», — згадує Тетяна.

24 лютого о шостій ранку мама розбудила звісткою про вибухи в Києві, Харкові та Одесі. Спершу не повірили, але дзвінки знайомих підтвердили — війна прийшла всюди. Маючи досвід 2014 року, родина швидко зібрала найнеобхідніше, взяла домашніх тварин і виїхала до села Новокраснянка. Але через появу ворожих ДРГ довелося повернутися до Сіверськодонецька.

«Одного ранку під час обстрілу району з градів снаряд влучив у сусідній будинок. Ми навіть не встигли зібрати речі», — розповідає дівчина.

Родина спочатку спустилася до підвалу, а потім на вцілілій машині виїхала до Лимана, звідти — на Львівщину, згодом — до Мукачева.

Одинадцятий клас Тетяна закінчувала дистанційно. Замість традиційного випускного був відеозв’язок, де однокласники й учителі востаннє зустрілися онлайн. Уроки зосереджувалися на підготовці до НМТ, яке замінило скасоване ЗНО. Класна керівничка Оксана Миколаївна, теж переселенка з Сіверськодонецька, підтримувала учнів, допомагаючи кожному з організаційними питаннями в умовах воєнної невизначеності.

Успішно склавши НМТ у Мукачеві, дівчина здійснила свою давню мрію — вступила до Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця. Тепер вона третьокурсниця факультету менеджменту та маркетингу, а Харків, який колись захопив її серце як студентське місто, став новою домівкою для всієї родини.

У пошуках пригод та однодумців

Зима 2023 року в Мукачеві виявилася для Тетяни самотньою. Нових друзів не було, спілкування обмежувалося соціальними мережами. Але випадкова розмова з двома хлопцями в TikTok змінила все — вони надихнули дівчину втілити свою мрію про походи в гори.

«Того ж дня я створила відео в TikTok про пошук людей для походів у гори. Воно набрало 100 тисяч переглядів», — згадує Тетяна.

Перший похід відбувся в березні. Десятеро новачків під керівництвом досвідченого туриста з Івано-Франківщини вирушили підкорювати гори. Маршрут, розрахований на 3-4 години, група подолала за шість. Ночували в колибах — відкритих пастуших будиночках.

Натхненна першим досвідом, Тетяна створила телеграм-канал для об’єднання початківців-туристів. У травні вона вже самостійно організувала триденний похід з наметами до Манявського водоспаду в Івано-Франківській області, зібравши 25 учасників.

У 17 років виявилося непросто завоювати авторитет серед туристів, дехто з яких був удвічі старший. Довелося навчитися бути жорсткішою — в горах від чіткої організації залежить безпека групи.

«Мені потрібно було згуртувати людей: одні мали збирати дрова, інші — носити воду, решта — готувати їжу. Спочатку я була надто м’якою, і це не працювало. Всі відмахувалися, і ми залишалися без нормальної вечері. Згодом зрозуміла: щоб група слухала, треба наполегливіше відстоювати свої рішення. Найважчим було домогтися, щоб мене сприймали серйозно», — розповідає Тетяна.

За рік дівчина провела 13 походів, деякі збирали до 30 учасників. Зараз у неї вже сформована команда: з першого походу приєднався проактивний Максим, згодом — Світлана та Олексій, які тепер самостійно водять групи. Маршрути не повторюються: це можуть бути як карпатські вершини, так і мальовничі місця Черкащини, зокрема козацький Трахтемирів.

«Найскладніше — це організація та планування часу. Треба розрахувати графік руху групи, домовитися про трансфер, продумати зупинки. І обов’язково згуртувати різних людей — від досвідчених туристів до новачків», — пояснює керівниця походів.

Від дружніх мандрівок до професійних турів

За час існування проєкту «Східний ретрит» правила участі в походах стали суворішими. Якщо спершу приймали всіх охочих, то зараз встановили вікове обмеження — від 18 років. Досвід показав, що не всі готові до фізичних навантажень у горах.

«Ми помітили, що деяким учасникам складно долати маршрути через брак підготовки. Часом людям доводилось зупинятися на пів шляху», — пояснює Тетяна.

Тому для складних маршрутів тепер вимагається попередній досвід походів.

Проєкт перетворився на професійну туристичну ініціативу. Походи стали платними — кошти йдуть на супровід і трансфер. Втім, для військових участь залишається безплатною.

Тетяна супроводжує учасників від моменту запису, допомагає з пошуком спорядження, надає детальні інструкції.

«Я люблю ділитися досвідом із новачками. Особливо приємно бачити їхній захват, коли вони вперше підкорюють вершину навіть у туман чи дощ», — розповідає організаторка.

Попереду у Тетяни амбітні плани — розвивати мережу маршрутів у Карпатах. Для себе вона мріє підкорити гори взимку, випробувавши свої сили в найсуворіших умовах.

Цього серпня її життя набуло нового сенсу: Микола, який надихнув дівчину на походи в гори, освідчився. І дівчина сказала «так». Зараз хлопець несе службу в 12 бригаді спеціального призначення НГУ, але цього літа Тетяна вперше повела його в гори. Їхній спільний похід став символом сили, кохання та віри у майбутнє.

Дізнатися більше про походи та зв’язатися з Тетяною можна через Телеграм-канал її ініціативи. 

***