Європейське зародження промисловості Донецька, або розвінчання фейку про "русский город"

Радянський режим на Донеччині та Луганщині сто років тому ніби сам з’явився з нізвідки. Тоді ж виникла історія «про промисловий радянський Донбас». Ніби «червоний режим» сам із нічого підняв занедбаний регіон. Але чи дійсно це так? І хто насправді заснував промисловість у Донецьку? Розбирався Східний Варіант.

Місто, засноване європейцем

У 1869 році валійський інженер та підприємець Джон Юз заснував на території східної України селище Юзівка, яке із часом стало сучасним Донецьком. Індустріалізацією регіону займалися німецькі підприємці. Але радянська влада, як вона добре вміє, приписала собі всі досягнення європейських першопрохідців.

В одного російського князя Джон Юз викупив право побудувати на території Юзівки завод із виготовлення залізничних рейок. Та, як виявилося, тут були великі поклади вугілля. 

Підприємець вирішив налагодити виробництво повного циклу: вугілля — кокс — метал. Так Джон Юз заснував «Новоросійське товариство камʼяновугільного, залізного та рейкового виробництв». На початку ХХ століття воно стало лідером із виплавки сталі в Російській імперії.

Усього за декілька десятиліть Юзу вдалося вивести промисловість регіону на лідерські позиції, водночас індустріалізація самої імперії просувалася дуже повільно. На роботу до Юзівки приїжджали майстри та фахівці з Німеччини, Англії, Франції. Вони жили тут родинами до 1920-х років, поки СРСР не забрав у них виробничі потужності. Як бачимо, методи росіян не змінюються. Адже після окупації частин Донецької та Луганської областей, вони так само обікрали або вивезли до росії понад 20 українських підприємств.

Поступово Джон Юз облаштовувався в селищі. Тут він побудував для себе та родини просторий будинок. Паралельно будувався металургійний завод, який із часом став Донецьким металургійним заводом. На підприємстві виготовляли рейки, що сприяло будівництву залізної дороги на території теперішніх Донецької та Дніпропетровської областей, доходячи до Маріуполя.

Після смерті Джона Юза, керівництво заводом перейшло до його синів — Джеймса та Айвара.

Хто заснував промисловість Донеччини?

На момент заснування в Юзівці проживало 164 людини, а в 1907 році — тут було вже 32 тисячі мешканців. Російська імперія відмовлялася визнати населений пункт містом аж до 1917 року. Не дивлячись на це, тут уже були європейські технології та орієнтири на західну культуру. Мерії не було, усім опікувалася родина Юза. Працювали магазини, недільний ринок, таверни та міські пивні. Юз створив навіть поліцейське управління. Діяли готель та поштове відділення.

Центральна вулиця Юзівки — Перша лінія — нинішня вулиця Артема. Її забудували магазинами, готелями, банками та ресторанами. У конторах бізнесмени продавали вугілля та метал.

Центром селища був завод, довкола якого крутилося все інше. Місцеві працювали на підприємствах, а ввечері поверталися додому. Праця була важка, але поруч було все, що потрібно для життя.

На шахтах працювали переважно місцеві селяни. Ці люди — герої відомого радянського міфу про цілі покоління пролетарів, які нібито «з діда-прадіда» працювали на заводах. Насправді ж промисловість Донеччини, як і Луганщини, підіймали українські селяни та європейські підприємства.

Робота на шахтах була можливістю для людей заробити скромні, але хоч якісь гроші. Умови праці були жахливими, особливо з погляду безпеки. Це було причиною страйків та конфліктів, але їх швидко придушували.

Валійці електрифікували селище, проклали залізницю, що зʼєднала заводи Юза із Харковом, Курськом, звели нові потужності. Тож промисловість Донецька була створена англійськими поселенцями. А більшовики її «націоналізували» та модернізували.

У місті працював завод та чотири шахти. Тож у селищі було два прошарки робітників — заводчан та шахтарів. Але населення постійно мігрувало, відчувалася нестача працівників.

Підприємці з Європи розвивали не лише Донецьк. Вони давали та будували потужності в інших містах сучасних східних регіонів. Наприклад, Лисичанськ називають «десятою провінцією Бельгії». Можна зрозуміти, що це не просто так.

Але все, до чого торкаються росіяни, або зникає, або крадеться, або знищується. Наприклад, у наступних текстах Східний Варіант розкаже, скільки підприємств та які саме росія вкрала з тимчасово окупованих територій Луганщини та Донеччини.

***